Posted by 
Сьогодні ми переживаємо другу неділю Великого посту. Період Великого посту веде нас щодня, як провадив крізь віки безліч людей, які перед нами йшли на шляху до вічності, до сповідання та відновлення віри в Христа. Великий піст – це особливий час літургійного року, в якому так сильно звучить заклик до навернення, проголошений у момент посипання попелом: «Наверніться і вірте в Євангеліє». Це час благодаті і спасіння, чуємо в передмові до Великого посту; це час, встановлений самим Богом, щоб відновити людські серця благодаттю святості.
Щоб повною мірою відчути благодать нового життя, благодать святості, ми постійно потребуємо цієї віднови, тому що ще так сильно гніздиться в нас закваска старої людини: закваска егоїзму та індивідуалізму; закваска корупції; закваска брехні; закваска невірності; закваска нечестя і невіри; закваска ненависті й помсти, які призводять до воєн і насильства всіх видів.
Війна та насильство, які різною мірою торкаються кожного з нас, є результатом відкидання Бога та Його заповідей. Війна і насильство – це час, коли людина стає богом і намагається керувати світом і всіма, хто живе в цьому світі. Літургія Слова цієї неділі показує, що таке великопосна віднова, така необхідна для переживання пасхальної зустрічі з Христом. Це оновлення, це наше навернення, яке походить від послуху вірі, як це сталося в житті Авраама. Оновлення і навернення є постійним відходом від залежності, від застрягання в гріху, який поневолює це довірливе слухання Божих обітниць.
Ця великопосна віднова є поглядом на життя у світлі Євангелія Ісуса Христа, як пише святий Павло у своєму листі до Тимофія. Він бачить своє життя, своє навернення, свою місію, свої страждання, свої кайдани у світлі Євангелія. Усе це має для нього сенс лише у світлі Євангелія!
Цієї неділі, щоб відчути це оновлення, ми хочемо дозволити Христу вести нас. Христос веде нас на високу гору. Дивлячись на картину Преображення Господнього, яка роками перебуває в пресвітерії нашого костелу в Новій Ушиці, нам буде легше разом з Петром, Якубом і Яном вирушити в цю подорож, що веде до гори Фавор. Дійшовши до вершини гори, Ісус раптово преобразився перед ними. «Лице Його засяяло, як сонце, а одежа стала білою, як світло». Апостоли, спостерігаючи за славою Христа, стоячи в товаристві Мойсея та Іллі та розмовляючи з ними, дивуються, шокуються, але й радіють, хоча пізнали лише зерно – маленьке відблиск вічної слави Отця. При такому видовищі кожен із нас міг би повторити за Петром: «Господи, добре, що ми тут», Господи, як добре, що Ти йдеш з нами і не даєш нам зупинитися.
Коли ми в своєму житті переживаємо зустріч із славетним Богом, таким як апостоли, ми не можемо залишатися бездіяльними і жити так, ніби нічого не сталося. У нашому житті Бог також запрошує нас докласти зусиль цієї подорожі. Наша мета – підкорити гори – гори зустрічі, гори преображення і гори вічного життя. Зверху все виглядає інакше. Те, що таке величезне біля землі і настільки нас переповнює, згори це крихітна частинка, крихітна річ, чиї пропорції більше не пригнічують і не пригнічують нас. Вгорі ближче до неба. Небо здається ближчим за землю, яка залишилася далеко під нами. Цей досвід вчить мудрості змінювати серце, змінювати мислення, вчить мудрої оцінки, щоб ми не дозволяли замикатися в тому, що є лише земним, а підносили очі до неба і почали думати про Бога. Щоб ми в житті почали керуватися Божими категоріями і Божими заповідями, щоб ми йшли шляхом, наміченим Божим Провидінням, шляхом часом дуже важким і звивистим, але шляхом, на якому завжди буде писати наш Господь прямо.
ак