Posted by 
За останній рік у моєму священицькому та місіонерському служінні відбулося багато важливих змін. Після закінчення докторантури в Папському Григоріанському університеті в Римі я повернувся до Панами. У січні 2022 року я став парохом парафії Слова Божого в місті Давид. Там я познайомився з багатьма чудовими і глибоко віруючими людьми. Проте через кілька місяців роботи через серйозні проблеми зі здоров’ям довелося просити переведення на постійне проживання до Польщі. Після повернення в країну я розпочав процес лікування та реабілітації, а водночас працював волонтером у Службі сім’ї Перемишльської архієпархії. Я опікувався людьми, які змушені були тікати з України, щоб врятувати своє життя. Я жив з біженцями в одному з центрів у Бещадах, у місті Затварниця. Там я вперше в житті зустрів людей, які безпосередньо стикалися з жорстокістю війни. Там я також зустрів багато чудових волонтерів, які, координовані моїм другом – о. Марек Махала – архидієцезіальний душпастир мігрантів і директор родинного служіння, з перших днів війни вони з великою відданістю допомагають біженцям, намагаючись забезпечити їх усім необхідним.
Водночас Польська Провінція Місіонерів Божого Слова шукала когось для роботи в Україні, оскільки в автокатастрофі трагічно загинув отець Єжи Чарнецький SVD – парох однієї з місцевих парафій. Коли я прочитав про це в наших релігійних новинах, мені спала на думку взяти цю роботу. З плином часу ця думка ставала все більш наполегливою і переслідувала мене. Після кількох днів молитви та проникливості я прийняв рішення піти. Як виявилося, моє перебування серед вихідців з України було цілком конкретною підготовкою та вступом до нової місії, яку я зараз взяв.
Коли я прибув до Нової Ушиці, що в Кам’янець-Подільській дієцезії, я зрозумів, чому раптом і несподівано в моїй голові з’явилася думка поїхати в Україну. На парафії Преображення Господнього, де я зараз працюю, я зустрів багато людей, які вже кілька місяців дуже інтенсивно моляться, просячи в Бога нового священика. Коли я приїхав туди, мене зустріли дуже тепло. Вони допомагають мені в усьому, діляться тим, що мають, і, перш за все, живуть своєю вірою в Бога дуже автентично. Я почуваюся тут дуже потрібним. Я щасливий служити їм даром священства, який я безкоштовно отримав від Христа. Це особливо важливо зараз, коли в Україні дуже важко жити.
1 грудня 2022 року мене прийняв о. bpa. Леона Дубравчука, який дав мені душпастирське благословення і призначив мене парохом.
Йде війна. Почалася зима, світла немає, але є добрі, самовіддані люди з серцями, сповненими віри в Бога. Тут варто бути, працювати, молитися за них. На порозі останній тиждень Адвенту. Безумовно, цьогорічне Різдво для місцевих жителів буде пронизане болісними та страшними подіями, які принесла війна. Багато чоловіків з нашої парафії воюють на фронті. Майже щодня лунають сирени, які сповіщають про черговий ракетний удар Росії по території України.
Ми разом молимося, щоб Божий Син, який народився між нами, приніс жаданий мир. Просимо всіх про молитву та духовну підтримку.
Боже здоров’я!
